Джиг по-російському або як піймати рибу на мочалку

У Шотландії нікого не здивуєш мужиком у спідниці. Але коштує якому-небудь серові Фергюсону зявитися у своєму національному одязі в іншій частині Європи, на нього будуть обертатися й показувати пальцем. От так і з поролоновою рибкою. У Європі вас можуть порахувати психічно ненормальним, помітивши, що ви намагаєтеся піймати рибу на шматок лазневої губки.

Тоді як у Росії зараз чи ледь цей вид спиннинговых принад здатний у когось викликати здивування

Слово «jig» прийшло в країни нашого континенту приблизно на початку-середині 80-х років минулого століття. Саме тоді так звана «мяка революція» перекинулася через океан у Старе Світло. Принади з мякого пластику стали раптом різко витісняти традиційні до того блешні й воблеры із самих різних сфер риболовлі. Прагну звернути увагу на один істотний момент. У Європі слово «jig» придбало більш вузьке значення, чому воно мало в США. У Німеччині, Франції, Італії під джигом стали розуміти класичну джиг-голівку з насадженої на неї принадою із силікону або ПВХ. В Америці ж клас джиговых принад містить у собі набагато більш різноманітні конструкції. Головне, що всі їх поєднує, – це основний метод проводки. Лінгвістичне коріння слова «jig указують на нерівномірний, переривчастий рух, тому до цього класу й відносять багато принад, які припускають нерівномірну проводку

Важливо, що суперпопулярна в Європі снасточка Драшковича підпадає під таке розширене визначення джига. У Росії подібні принади – з мертвою рибкою й грузиком у її головній частині відомі вже близько століття. Але, погодитеся, натуральна рибка – це щось принципово відмінне від штучної спиннинговой принади. Як мінімум сорок років тому на одному з водоймищ неподалік від Москви якийсь рибалка, імя якого історія не зберегла, зробив щось таке, що багато в чому визначив розвиток спінінга в Росії. Коли в нього скінчилися приготовлені мертві рибки, на снасточку був насаджений довгастий шматочок губки, просто оказавшейся випадково під рукою… чи Треба говорити, що риболовля вийшла дуже успішної. Незабаром про той довідалися друзі, а потім пішла ланцюгова реакція

…Американська «мяка революція» дійшла до Росії років на пять-десять пізніше, чим до Європи. Але коли наш масовий рибалка довідався, що ж таке джиг, відразу стало зрозуміло, що нічого принципово нового в цьому американському методі лову немає. Відділена від миру залізною завісою, Росія й у цьому йшла своїм шляхом. По своїх загальних принципах російський варіант джига виявився близьким до американського, відрізнявся він у деталях. Про них-те ми сьогодні й поговоримо

Сила – у мінімальній різноманітності

Російська «поролонка» була й здебільшого залишається принадою некомерційної. Точніше, за останні кілька років поролонова рибка стала обєктом торгівлі, але все-таки більшу частину цих принад рибалки роблять своїми руками

Відсутність зацікавленості в просуванні «поролонки» як предмета купівлі-продажу пішло цьому типу спиннинговых принад на користь. У цьому випадку немає ні найменшої необхідності привертати увагу десятками різновидів форм, фарбувань і якимись сумнівними конструктивними вдосконаленнями. «Поролонка» існує майже у своєму оригінальному виді й донині. Вона реально ловить рибу, а це – головне

Зараз можна говорити про два принципових різновидах поролонової рибки: класичної й незацепляйке, що зявився років вісім назад. Усе інше – або варіації на тему, або відверто невдалі спроби створити щось нове

Класична російська поролонова рибка являє собою з більшою або меншою акуратністю вирізане із синтетичної мочалки тіло, що нагадує своєю формою якусь рыбешку. Частіше за орієнтир беруться пропорції плотви, піскаря або уклейки, але займатися точним копіюванням не варто. Приблизно посередине цього тіла або небагато ближче до голови розташований подвійний або потрійний гачок. Через невелике заводне кільце тіло приєднується до грузила, яке ми називаємо «ушастым», – воно схоже на ті грузики, що відомі по снасточке Драшковича. До іншого «вуху» грузила кріпиться сталевий повідець. От, властиво, і все… Незацепляйка відрізняється від класичної «поролонки» лише тим, що замість гачка з жалами, що стирчать, вона оснащується подвійним гачком, жала якого прилягають до поверхні поролону. Саму цю ідею я колись підглянув в американських принад Snag Proof, виготовлених з порожнього силікону. При поклевке пластик проминається, відкривав жала, і риба сідає на гачки. Поролон виявився навіть більш зручним для виготовлення принад, побудова
них по такому принципу, чому порожній силікон. Як наслідок, цей варіант поролонової рибки дуже швидко завоював популярність. Хоча «поролонки» і належать до самих дешевих принад, на зачепах втрачати їх нікому не хочеться. Подвійний гачок із притиснутими до тіла жалами скорочує втрати як мінімум у три-чотири рази

Якщо ви художник…

Багато фахівців по лову на поролон абсолютно певен у тому, що розфарбування поролонових рибок практично не позначається на результаті. Тобто кількість пійманої риби не залежить від того, чи будете ви ловити на рибку первісного цвіту поролону ( найчастіше білого) або максимально правдиво спробуєте скопіювати за допомогою фарб обличчя справжньої рибки. Я теж прихильник цієї позиції, оскільки ловлю на поролон уже два десятки років, пробував багато чого й у підсумку дійшов висновку, що значимість процедури розфарбовування поролонових рибок близька до нуля. Є, однак, і протилежна точка зору. Уважається, що на червоні «поролонки» риба клює частіше, а на темні (чорні) – крупніше. І, очевидно, суперечки на цю тему не припиняться ніколи. Про те, що розфарбована «поролонка» комерційно вигідніше, говорить наступний приклад. Близько трьох років тому представники литовської фірми Aise, впечатлившись масштабами захоплення російських спінінгістів ловів на поролон, розвязали налагодити випуск таких принад на своєму підприємстві

Незабаром поролонові рибки зявилися в продажі й у цій прибалтійській країні. Однак попит на них був дуже низьким. Перші литовські «поролонки» були нерозфарбованими. Тоді до виробничого циклу розвязали додати ще один етап, у результаті чого «поролонки» стали різнобарвними. Цього виявилося досить, щоб продажу принад виросли в кілька раз!

Мій вам рада: якщо ви зацікавилися поролоновими рибками, не відволікайтеся на ретельну роботу з фарбами. Можна залишити споконвічний цвіт поролону. І вже чого точно не варто робити – це ретельно вимальовувати вічка, зяброві кришки, підфарбовувати спинку й плавнички. Риба цього не оцінить. Якщо все-таки руки самі тягнуться до водостійких маркерів, можете розмалювати «поролонки» у стилі підкресленого абстракціонізму – я й сам так іноді роблю. Рибі однаково, а ви небагато зібєте в собі гостру спрагу художньої творчості

Росіянин стиль джиговой проводки

По відеофільмах і західній літературі я можу судити про те, як прийнято ловити на джиг в інших країнах. Відразу скажу, що ми ловимо не так, як це роблять в Америці, Центральній і Західній Європі. Точніше, у першім наближенні все виходить однаково: джиговая принада спочатку піднімається над дном, а потім на нього падає, але сама техніка, що забезпечує такий рух принади, відрізняється

Американці більше працюють вудлищем: коротким ривком вершинки вони відривають джиг від дна, відразу підмотують ослабілу волосінь, поки вона не натягнеться, після чого дають принаді опуститися на дно. Європейська манера лову на джиг мало від цього відрізняється. Принаймні, те, що я бачив у виконанні поляків Яцека Колендовича й Роберта Ташарека, а також німецьких і голландських спінінгістів, мало відрізнялося з американським методом джиговой проводки

У російському стилі, сложившемся за роки лову на поролон, вудлище в проводці не бере участь взагалі – стрибкоподібний рух принади забезпечується тільки за рахунок котушки. Спочатку декількома швидкими оборотами ручки котушки принаду відривають від дна й піднімають на деяку висоту над ним. Потім обертання котушки різко зупиняють, і принада на натягнутій волосіні починає падіння на дно. Вудлище увесь час залишається нерухливим. Лісочка при переході від фази підйому принади до фази падіння навіть на частку секунди не залишається ослабленої. Останнє особливо важливо – це вигідно відрізняє російський метод проводки від прийнятого в інших країнах, оскільки при цьому принада завжди перебуває під контролем, і трапляється набагато менше «сліпих» поклевок.

У поролон треба повірити

Мені відомі два випадки, коли з Росії в країни Європи (Францію й Німеччину) привозили поролонові рибки, пропонуючи місцевим рибалкам половити на їх на своїх водоймах. І обидві ці історії закінчувалися провалом – піймати рибу на «російське чудо» не вдавалося. Із чого випливав висновок, що європейська риба на поролон не клює…

Мені, на жаль, важко оцінити рівень тих рибалок, які одержували на пробу поролон. У кожній країні є й профи, і «чайники». Але навіть якщо припустити, що «поролонки» попадали в руки цілком кваліфікованих рибалок, вони м
огли просто виявитися не із числа тих, хто добре володіє ловів на джиг. І головне: у будь-яку принципово нову для себе принаду треба повірити. Тільки тоді вона заробить. А повірити в шматок мочалки – ой як не просто!

К. Кузьмін