Ради починаючому карпятнику. Частина 4
У минулих статтях даного циклу ми поговорили про вибір снастей для спортивного лову коропа, навчилися виготовляти один із самих популярних видів оснащень, обговорили засоби й методи доставки підгодовування в потрібну крапку водойми.
Тепер я праг би розповісти про одне з важливих елементів екіпірування сучасного карпятника, а саме про маркерне вудлище і його оснащенні.
Частина 4.
Успіх будь-якої риболовлі багато в чому визначається правильністю вибору, як місця лову, так і певної крапки розміщення оснащень в обранім місці. Найчастіше ми не можемо вибирати місце за своїм розсудом (наприклад, на змаганнях або на популярній платній водоймі вихідного дня, де звичайно вільні місця можна порахувати на пальцях однієї руки), у цьому випадку особливу важливість здобуває правильність вибору конкретної крапки для лову в місці, що дістався в наше розпорядження.
Загальновідомо, що перспективність того або іншої ділянки водойми з погляду перебування там готової до годівлі (а значить і клюванню) риби визначається наступними факторами: достатньою насиченістю води киснем, комфортною температурою води, наявністю вкриттів, що забезпечують рибі почуття безпеки, і природніх джерел корму. При виявленні крапки, що сполучає в собі всі перераховані вище фактори, гарне клювання практично гарантоване. Маючи карту донного рельєфу й небагато подумавши, напевно, нескладно визначити місце розташування такої крапки (або переконатися в її відсутності в данім місці водойми).
Що слід шукати? У першу чергу будь-які особливості рельєфу дна (брівки, ями, пагорби), великі підводні перешкоди (наприклад стовбури, що затонули, дерев), границі донної підводної рослинності й прогалы в ній, джерела, а також неоднорідності складу дна. Залежно від пори року, температури води, напрямку й температури вітру і т.д., вимоги до перспективних крапок водойми можуть значно мінятися. Наприклад, навесні, коли не бракуєшся розчиненого у воді кисню, але є дефіцит тепла, шукати коропа прямує на захищені від вітру обмілинах, що добре прогріваються сонцем (краще недалеко від ям). У жарку літню погоду чільну роль здобуває кількість розчиненого у воді кисню, тому коропа, швидше за все, удасться знайти ближче до подветренному бережу, куди зносить збагачені киснем шари води, біля джерел, у місцях упадання струмків. На водоймах, підданих сильному рибальському пресингу (особливо з багатою кормовою базою), риба, швидше за все, буде шукати надійне вкриття у важкодоступні для рибалок місцях.
Оскільки карт донного рельєфу переважної більшості водойм просто не існує, потрібно почати щось, що дозволяє самостійно скласти деяка подобу такої карти. А як це зробити, маючи перед очами тільки рівну поверхню води, що надійно приховує рельєф дна? От для цього й служить маркерне вудлище, призначене для дослідження дна водойми. Можна, звичайно, скористатися човном і ехолотом, але це не завжди й не скрізь можливо ( та й ехолот із човном не всім по кишені).
Значення маркерного вудлища й уміння їм працювати важко переоцінити з погляду успішності лову. Якби зараз мені довелося починати формувати парк коропових снастей з нуля, при відсутності можливості купити всі й відразу, я б неодмінно почав саме з покупки маркерного вудлища. Справа в тому, що таким вудлищем можна не тільки досліджувати дно водойми, але й успішно ловити рибу. А чому б і ні? По «далекобійності» гарний маркер не поступиться багатьом робочим вудлищам. У процесі виведення особливих проблем також не виникає (мені доводило вываживать маркером Fox Horizon рибу вагою від одного до семи кілограмів, і якого або дискомфорту я при цьому не відчував). А от робоче вудлище погане справляється з роллю маркерного. Та й коштує маркерне вудлище як правило дешевше робітника з тієї ж лінійки того ж виробника.
Оскільки більшість сучасних котушок комплектується запасними шпулями, при наявності тільки маркерного вудлища можна надходити в такий спосіб. Знайти перспективну для лову крапку. Затиснути лісочку в кліпсу котушки й визначити орієнтир для напрямку заброса (наприклад окреме дерево, що коштує на протилежному березі, прогал в очереті і т.д.). Розмотати лісочку на рівній ділянці уздовж берега й зробити оцінку (гілкою, каменем і т.д.), відповідну до довжини волосіні до заклипсованного місця. Змотати лісочку й замінити шпулю котушки запасний (з намотаної на неї волосінню для лову). Орієнтуючись по попередньо зробленій оцінці, затиснути лісочку в кліпсі. Тепер ми зможемо ловити маркерним вудлищем,
закидаючи точно в раніше знайдену перспективну крапку.
Щоб можна було помістити лісочку в кліпсу в тому ж місці при наступному перезабросе, на ній потрібно зробити оцінку. Способів зробити таку оцінку багато, від маркерного вузла зі спеціальної яскравої плетінки до водостійкого маркера або канцелярського коректора. Я роблю оцінку в такий спосіб: відрізаю 2-3 сантиметра яскравої високоякісної изоленты, скарбу її на волосінь біля кліпси, перегинаю навпіл клейовою стороною усередину й ретельно пропрасовую, щоб вона добре склеїлася. Потім відрізаю изоленту так, щоб ширина її шматочка, що залишився на лісочку, становила 2-3 мм. Така оцінка відмінно тримається й ніколи не зрушується при проходженні крізь кільця вудлища (а при необхідності легко знімається), не ушкоджує лісочку й добре видна. У темний час доби по відчуттях, що передаються в руку, добре відчувається, коли изолента проходить крізь кільця вудлища.
Після заброса виймаємо лісочку із кліпси й відпускаємо фрикційне гальмо (або включаємо бейтраннер), щоб короп міг при поклевке безперешкодно стягати лісочку зі шпулі й не потяг вудлище у воду. Перед наступним забросом спочатку виконуємо попередній заброс достатньої сили убік від крапки лову, підмотуємо лісочку до мітки, затискаємо її в кліпсу й змотуємо лісочку. Тепер знову можна виконувати заброс точно в потрібну крапку водойми. Щоб уникнути небезпеки випадково затупити гачок настійно рекомендую перед попереднім забросом знімати повідець.
Чому не можна повноцінно досліджувати водойма за допомогою робочого вудлища? Щоб зрозуміти це, трохи подробней зупинимося властиво на процесі дослідження й конструкції необхідному для цього оснащення.
Оснащення в найбільш простому з можливих варіантів виглядає в такий спосіб: на шок-лідер надівається кільце з керамічною вставкою
Фото 1.
(або вертлюжок з додатковим кільцем великого діаметра), до якого кріпиться грузило. У такий спосіб вантажило може вільно сковзати по шок-лідері. Далі на шок-лідер надівається більша гумова бусина або спеціальний гумовий ковпачок ( для захисту вузла). До кінця шок-лідера привязывается спеціальний маркерний поплавець.
Фото 2.
Процес дослідження дна відбувається в такий спосіб: закидаємо вантажило й поплавець максимально далеко на краю ділянки лову. Даємо грузилу лягти на дно, і підмотуємо лісочку доти, поки маркерний поплавець не впреться в кільце грузила. Далі, відпустивши фрикційне гальмо, стравлюємо приблизно тридцять сантиметрів волосіні з котушки рукою. Повторюємо цю процедуру доти, поки не спливе поплавець, уважаючи кількість підбурених відрізків лісочки. Помноживши кількість відрізків на 30 сантиметрів, одержимо глибину водойми в місці занурення грузила. Потім підтягуємо фрикціон (або відключаємо бейтраннер), знову підмотуємо лісочку до упору поплавця в кільце грузила, опускаємо кінчик вудлища до води й підтягуємо грузило до себе, розвертаючи вудлище на 90 градусів ( таким чином, щоб воно виявилося паралельно берегу). Знову розвертаємо вудлище кінчиком до грузила, підмотуючи лісочку, і повторюємо процедуру виміру глибини. Знову підтягуємо грузило до себе й знову вимірюємо глибину, і так до самого берега. Наступний заброс виконуємо левее/правее першого й повторюємо процедуру. Дослідивши в такий спосіб увесь наявний у розпорядженні ділянка водойми, можна скласти подобу карти рельєфу його дна. Начебто нічого не заважає виконати вищеописану процедуру за допомогою звичайного робочого вудлища, і це дійсно так. Але справа в тому, що спеціальне маркерне вудлище дозволяє не просто зрозуміти, який рельєф має дно, а й ( при наявності певного досвіду) визначити склад дна, зрозуміти із чого це дно полягає (іл, пісок, глина, гравій), і що перебуває на дні (водорості, гілки, камені, черепашки і т.д.). Склад дна визначається в момент підтягування грузила до себе, при цьому воно, сковзаючи по дну, передає в руку вібрації, специфічні для кожного типу дна й для кожного типу перешкод, що зустрічаються на дні. Саме так для того, щоб вібрації, властиві різним умовам, добре різнилися по відчуттях